Брошура "Я можу себе захистити" (інформація для батьків)
Пам'ятка для батьків: «Діти. Інтернет. Мобільний зв'язок»
Вперті, зухвалі, нікого не слухають і нічого не хочуть робити — так батьки часто описують своїх дітей-підлітків. Як пережити складний тинейджерський вік і стати для дитини не ворогом, а підтримкою? Про це арт-терапевт і практичний психолог Олена Тараріна пише у своїй книжці «Бути собою. 10 гаджетів для щастя». Авторка вважає, що головне завдання батьків — відкрити серце своїм дітям, і дає поради, як зрозуміти і прийняти своїх дітей.
1. Діти вказують на наші слабкі сторони
Подумайте і випишіть на аркуші три риси характеру вашої дитини, які вас дратують. Можливо, ви напишете: забудькуватий, безвідповідальний, впертий, неуважний, апатичний. А тоді запитайте себе: чиї це риси характеру — дитини чи ваші? Якщо чесно дасте собі відповідь на це питання, то зрозумієте, що підлітки своєю поведінкою кричать батькам про те, де в них слабкі сторони.
2. Діти тренують в батьках терпіння
Усі діти тренують в батьках терпіння. Чи знаєте ви хоч одного олімпійського чемпіона чи видатну людину, яка досягла успіху без терпіння? Так от, наші діти-підлітки вірять у нашу геніальність і тренують нас, тоді як ми, дорослі, щодня сумніваємося у собі. Тобто, наші діти все почули з першого разу, але удають, що не чують, щоб ми з вами досягли успіху. Подумайте, що, окрім терпіння, розвиває в вас ваша дитина. Можливо, це фантазія, креативність, наполегливість. Та головна риса, в якій дитина нас тренує, це саме те, що допоможе батькам як парі досягти щастя і гармонії.
3. Ваші діти нічого вам не винні
Чи ходили ви коли-небудь у дитячий будинок або спілкувалися з дітьми з інвалідністю? Що ви відчували? Вам, напевно, було складно, ви співпереживали, ваше серце відкривалося. Я часто ходила зі своїми студентами в сиротинці проводити арт-терапію, і точно знаю, що там хочеться всиновити кожну дитину. А що відбувається, коли ми приходимо додому? Вимоги до власних дітей — ти зробив уроки? Чому в кімнаті не прибрано? Чому в планшеті сидиш? Ми поводимося зі своїми дітьми так, ніби вони нам винні. Коли ми відкриваємо серце до інших дітей і закриваємо його для своїх, наші рідні діти починають хворіти, у них стаються проблеми. Любіть своїх дітей, поки вони здорові, щасливі, хай навіть трохи неслухняні. Запам’ятайте: коли ми кричимо на дітей, вони відчувають це так, ніби їх здали в дитбудинок — вони в цю мить є непотрібними.
4. Відкрийте серце
Чи бувало таке, що слухаєте свою дитину і думаєте: що за дурниці ти несеш? Коли вам здається, що ваша дитина каже маячню, це означає лише те, що ваше серце в цю мить закрите. Пригадайте, як ви реагуєте, коли повну нісенітницю лепече немовля? Ви милуєтеся, захоплюєтеся цим лепетанням. Так само з емпатією і терпінням ми сприймаємо слова дуже старенької бабусі, адже розуміємо і поважаємо її вік. І тільки коли приходить додому наш підліток і починає верзти дурниці, ми закриваємо серце і починаємо його сварити. Щоразу, коли ви думаєте, що ваша дитина каже нісенітницю, вийдіть у ванну чи коридор, подихайте на самоті і зробіть свою роботу — відкрийте серце до своєї дитини. Те, що може здаватися дурницею для вас, для дитини може бути страхом висловитися, невмінням розповісти — чим завгодно, тільки не маячнею.
5. Бачити підлітка, а не проблему
Запитайте себе: ви бачите свою дитину-підлітка чи проблему? Уявіть, як живеться людині, коли помічають не її саму, а лише негаразди, пов’язані з нею: не робить, не слухає, не відповідає, не спить, сидить у гаджеті, має цигарки в кишені тощо. На батьківських зборах часто прошу батьків назвати три хороші риси своїх дітей. Багатьом стає соромно — бо раніше вони про це думали і хорошого у своїх підлітках не помічали.
6. Дитина перевіряє вас на здатність любити
Усі батьки хочуть, щоб їхні діти їх прославляли: щоб дітей хвалили, а батьки отримували грамоти і подяки за виховання. Коли ж вас викликають до директора школи через погану поведінку, то дитина просто перевіряє вас на здатність любити її. У такі миті ви повинні бути вдячні своїй дитині, що маєте шанс відкрити серце і навчити дитину робити те саме. Коли мене викликали до директора школи, бо моя донька випадково впала на шафу і зламала її, я спершу обійняла доньку. А наступного дня ми купили котячу їжу і пішли годувати бездомних тварин у нашому районі.
Для дитини це приклад того, що, звісно, можна балуватися, і батьки тебе прикриють — заплатять за ремонт пошкоджених меблів, а можна спрямувати кошти і власні сили на щось корисне і добре для іншого. Підлітки дуже люблять робити добрі справи, але вони не терплять зайвого пафосу на кшталт: «Ти маєш погодувати кота, бо він там нещасний помре на морозі». Просто скажіть, що ви не встигаєте це зробити, і передайте ініціативу та відповідальність: «Погодуй кота, я так поспішаю».
7. У найгірші моменти життя підлітка беріться не за ремінь, а за п’ять пальців
Ми звикли карати дитину, коли вона бешкетує, і хвалити, коли поводиться добре. Але є особливі випадки, коли ваш підліток накосячив дуже сильно. У такий кризовий момент треба використати практику «5 пальців»: берете п’ять пальців і затуляєте собі рота, а тоді швидко і міцно обіймаєте дитину. Чому це важливо? Дитина і без ваших нотацій знає, що вчинила погано. І ось у цей момент, коли ваш підліток зробив найбільшу дурницю в житті, він отримує досвід, що його не карають, а приймають, пробачають і дають підтримку. І колись пізніше, коли батьків уже не буде поруч, він знову зробить щось складне і можливо погане, і тоді він пригадає цей досвід: не карати себе, а дати собі підтримку. Так ви навчите дитину любити себе в час, коли найменше цього заслуговуєш.
8. Хваліть за дії і стосунки
Для виховання в дитині чоловічих якостей хваліть за дії: класно, що ти записав відео, класно, що ти приніс цю книжку, класно, що ти написав пост. Хвалити за конкретні дії — це ініціювати розвиток впевненості у собі, напористості. Якщо хочете, щоб розвивалося жіноче начало, хваліть дитину за стосунки: як чудово, що ти сьогодні погуляв із братом, як добре, що ти сьогодні подзвонила бабусі. Акцентування на стосунках і контактах з людьми розвиватиме жіночу структуру особистості як у дівчат, так і у хлопців. Більше ні за що можете не хвалити — цього цілком достатньо, щоб ваша дитина виросла успішною.
9. Відмовтеся від думки, ніби ви знаєте, як краще для вашої дитини
Коли дитині виповниться 8 років, почніть запитувати: як ти вважаєш, як краще зробити? Що раніше ми почнемо радитися зі своїми дітьми, то більше відповідальності вони на себе братимуть. І якщо дитина каже, що треба ще посолити суп, а ви знаєте, що не треба, то таки візьміть і пересоліть, і всі його з’їжте. Для дитини це означатиме, що її приймають. Можете один раз на тиждень записувати на диктофон, що каже вам дитина. Ви почуєте: посидь біля мене, допоможи мені, поїж зі мною. Дитина точно розкаже вам, як хоче, щоб з нею поводились і до неї ставились.
10. Навчіться слухати мовчки
Опануйте техніку коучингового слухання: дитина вам розповідає, а ви мовчки слухаєте і жестами показуєте, що чуєте і розумієте. Не ставте питання для уточнення, не ведіть дитину за своїми думками, не перетворюйте розмову на розпитування. Дитина розкаже лише те, що вважає потрібним і важливим розказати, а ви довіряйте тому, що дитина розповіла вам найважливіше про себе. Так ви покажете своє прийняття її. І коли пізніше настане період «секретиків», підліток не боятиметься поділитися. А потім настане момент, коли дитина запитає: а як у тебе минув день? Ось тоді ви розкажете про себе.
Чому діти стають некерованими на нинішньому локдауні?
Відчуваєте, що цей локдаун дається якось важче, ніж попередній? Ви в цьому не самотні. Батьки нині нерідко скаржаться, що діти в поганому настрої, сваряться між собою, бешкетують, зривають дистанційні уроки. Загалом поводяться, ніби їм значно менше років або їх виховували в іншій родині. Що відбувається? І що можна з цим робити? На питання «Освіторії» відповіла дитячий психолог Олена Шамрай.
Вгамували «голод» на батьків
Торік під час локдауну в березні-квітні більше тривожилися дорослі: зруйновано плани, скасовано зустрічі. Дітям ще не вистачало спілкування з батьками. Для дітей до 10 років зазвичай батьки — це ті, хто обслуговують, обговорюють якісь поточні проблеми, дають настанови та розмовляють на різні теми. У малих школярів ще високий попит на те, щоб просто погратися разом, розділити позитивні емоції. Ось цього хлопцям та дівчатам бракувало. Підлітки більше орієнтуються на однолітків, відвойовують свою незалежність. Інколи вони навіть самі себе зупиняють у тому, щоб зайвий раз поспілкуватися з батьками. Але в них накопичилася жага спокійно обговорити різні теми, запитати щось важливе для себе, поговорити про життя.
Якщо все йшло добре, нині цього дефіциту вже немає. Увага зосереджена на друзях. Тож діти починають бунтувати проти вимушеного сидіння вдома.
Що робити: цей процес позитивний, тож змінювати нічого не треба. Але якось легше від усвідомлення, що потребу в спілкуванні можна задовольнити наперед, на ті часи, коли через життєву метушню буде ніколи побути поруч. Молодшим пропонуємо ігри та челенджі, тінейджерам — спокійні розмови. І не ображаємося, що вони вже не так зацікавлені у цьому, як раніше.
Звикли знімати стрес розвагами
За періоди локдауну поступово накопичується стрес. А звичні способи знімати його не працюють. Адже діти в переважній більшості звикли, що напруження знімається, коли їх розважають. Наприклад, антистресом було відвідування з батьками розважальних центрів, кінотеатрів, кав’ярень.
Є значно ефективніші способи протистояти стресу: заспокійлива музика, прогулянка, особливо на природі, спорт, дихальні вправи, малювання, занотовування своїх думок та почуттів, прибирання в домі або просто перебування в цілковитій тиші. Звучить красиво, але чи багато ви знаєте дітей та підлітків, які цим користуються? Або хоча б кількох тінейджерів, кому це до вподоби? Перехід на таке саморегулювання нагадує перехід від фастфуду на здорове харчування овочами та фруктами. Так само важко, повільно та з-під палиці.
Що робити: Працює лише особистий приклад. А оскільки геть не всі батьки знімали стрес у такий спосіб, щоб це не виглядало фальшиво, влаштуйте челендж. Наприклад, напишіть види антистресів, тягніть щодня «лотерею» та опановуйте той, що дістанеться. Якщо дитина до 10 років, додайте кілька цікавинок: скажімо, день, коли не можна казати «ні», день сміху та жартів, день, коли кажете одне одному компліменти. Усе залежить від вашої фантазії.
Дітям дошкуляє гіперопіка
Спробуйте запитати дитину, чому вона так нині поводиться. Б’юся об заклад, ви почуєте: на локдауні нудно. Коли тато й мама це чують, почуваються поганими батьками, бо не здатні забезпечити дітям насичене дозвілля, а ще вважають себе некреативними, адже бракує ідей. І сина чи доньку або машинально додатково навантажують («А ти прибери в кімнаті, винеси сміття, повчи уроки, зроби додаткові приклади»), або намагаються розважати. Утім, з батьків, яким треба паралельно працювати, аніматори — так собі. Це нормально.
Насправді ж дітям допікає не так нудьга, як гіперопіка: ось це бажання зайняти кожну годину часу сина чи доньки чимось корисним. Проблемою є якраз те, що вдома тато й мама намагаються постійно керувати, тоді як зазвичай пів дня чи до вечора дитина їх не бачить. Шведські психологи навіть провели дослідження щодо настрою дітей на локдауні та підтвердили ці висновки. Ніколи ще діти не перебували під такою пильною увагою дорослих, як на карантині. Нудьга не шкодить тим, хто зростає у хороших родинах. Вона може погіршити психологічний стан лише дитини з асоціальної родини, яка позбавлена уваги.
Насправді син чи донька хочуть сказати: «Те, що мені пропонують дорослі, — нудне. Дозвольте мені, як у школі на перерві, бігати та стрибати без жодного сенсу, малювати кола та палички, грати зі спінерами, роздивлятися голубів у вікні». Їм потрібен час робити щось безглузде з точки зору дорослих і, так би мовити, почистити розум.
Що робити:
Дати дітям час понудьгувати. «Освіторія» вже писала, чому це корисно. Якщо дитина скаржиться на нудьгу, не пропонувати, а запитувати, що вона хоче і може зробити. Пошуки такої відповіді розвивають мислення та креативність дитини.
Підліткам не вистачає свободи
Підлітки переживають те саме, що й малеча, але частині з них не вистачає ще й свободи займатися тим, що вони полюбляють, а батьки — ні. Наприклад, послухати реп чи написати фанфік (фанатське оповідання) за улюбленим аніме. Тоді вихід — зануритися туди, куди не потраплять батьки (навіть якщо стосунки з ними цілком нормальні): у соцмережі, комп’ютерні ігри, мріяти у напівсні, не встаючи з ліжка, не виходити з кімнати та не пускати до себе тощо.
Загалом на локдауні тиск на дітей великий. За міжнародними опитуваннями, кожен другий з 15-річних підлітків хоча б раз на тиждень почувається вкрай нещасливим.
Що робити: Зараз не час закручувати гайки. Якщо у домі підліток, демонструйте до нього більше поваги, ніж зазвичай. Не варто розмовляти в тоні наказу: «Не сутулься, після обіду одразу за уроки». Ваше завдання: син чи донька мають відчувати домашній затишок, а не перебування під арештом. Якщо хобі чи інтереси тінейджера вам не подобаються, але не йдеться про смертельну небезпеку, ви поговорите про це вже після локдауну. Нині просто досліджуйте, що подобається і чому.
Бракує фізичної активності
Чудовий спосіб боротьби зі стресом — гуляти. Особливо в лісі чи парку. Але дитячі майданчики не працюють, чимало родин обмежують час на свіжому повітрі, або діти самі почуваються в небезпеці, бо не розуміють, чи можна інфікуватися, якщо копатися в землі, гратися з камінцями, комахами, водою та робити безліч інших простих речей, що зазвичай заспокоюють малечу. Спортивні секції не працюють. Танці під ТіkТоk вже набридли. Навіть ходити до школи та додому не доводиться. Тож дітей просто розриває від зайвої енергії. Звісно, гуляти на природі щодня важко, якщо поруч немає зелених острівців, а батькам треба працювати.
Що робити: На вихідні вирушати в парк (куди можна дійти пішки). Бажано, безлюдний. Якщо вдається, заохочувати повторювати з інтернету руханки, танці, не дуже важкі тренування. Гуляти хоча б довкола будинку по колу, а щоб вдалося витягти дітей на вулицю, доведеться вигадувати додаткові цілі.Для підлітків це може бути розмова на цікаву (не для вас, а для них) тему. Заведіть звичку розмовляти та ходити. Скажімо так: «Пішли, доню, розповіси мені, які зі співаків k-pop нині найбільш популярні». Або зацікавте фотографуванням та шукайте цікавий ракурс.Для дітей до 10 років має бути конкретне веселе завдання. «Знайти 10 речей на літеру… Знайти річ, яка нагадує щось інопланетне… Запам’ятати якомога більше деталей зовнішності першої жінки, яка йтиме назустріч».
Мало зовнішніх стимулів
Зовнішні подразники — це те, що організує життя більшості з нас, і дітей так само. Треба бігти на урок, завершується перерва, вчитель запитує тощо. Вдома всього цього немає. Тайм-менеджмент — звісно, добре, але якщо дитина ще не перегоріла та досі сама мріє його опанувати.
Що робити: Хоча б візуалізуйте частини доби. Так, звучить складно. А насправді поділіть день на 4–6 частин по 3–4 години, як вам у родині зручно. Наприклад: ранок, пізній ранок, активний день, пасивний день, ранній вечір, пізній вечір. Або такий смішний поділ для малюка: ранок кенгуру (коли хочеться стрибати), ранок совеняти (час занять та активності розуму) тощо. Зробіть на кожну частину веселі плакатики для дошки оголошень чи на магнітах для холодильника — хай дитина сама слідкує за часом та змінює їх. Краще відрізняти кожен ще й за кольором. Можна ставити будильник з різними мелодіями. Усе це саме по собі дає відчуття змін.
Ідеальний варіант: до плакатів прикріплювати стікери з планами саме на цей період. Повчився на ранку совеняти? Вже день собаки — треба погуляти з чотирилапим улюбленцем.
Мало нових вражень
Коли день за днем усе однакове, людина втомлюється. Торік ефект новизни створювало дистанційне навчання та сама ситуація локдауну, нині цього замало. Чотири кути кімнати, прогулянка до холодильника, прогулянка на сусідню вулицю… Якщо нових вражень немає тижнями, настрій дитини погіршується. Що менша дитина, то більшу проблему для неї це становить. І річ навіть не у нових заняттях, які може вигадати мама чи тато. Це ті ж самі близькі люди, яких бачиш цілодобово, тож це вже не розраджує. Потрібна перерва.
Що робити: Легше вкласти трішки грошей, ніж покладатися на долю. Якщо не можна кудись податися, хай нові речі прийдуть додому. Ні, ідеться не про значні витрати. Замовлені онлайн невеличкі іграшки, книжки, речі, потрібні в побуті для батьків (наприклад, на кухні), канцтовари. Фокус лише в тому, щоб купувати (або видавати в користування) чергову новинку через 3–7 днів. І щоб заздалегідь дитина не знала, що прийде з інтернет-магазину. Скажімо, кольоровий папір, книжка, цікава ручка з блискітками та фоторамка — ось і місяць локдауну минув.Ваших дітей такі дрібниці не цікавлять? Це, звісно, не подарунки. Вони можуть не радіти їм та навіть критикувати. Але загалом настрій покращиться — ось побачите.
Чи варто робити з дітьми домашні завдання? Разом із дитячим і сімейним психологом Катериною Гольцберг «Освіторія» розбирається в питанні, яке «болить» не одній тисячі батьків. Яка користь і шкода від різних сценаріїв батьківської поведінки в питанні «домашок»? Як навчити дітей самостійно та без нагадувань робити уроки?
Три причини, чому дитина робить «домашку» з батьками
Випадки, коли діти «звикають» робити домашні завдання під наглядом батьків і потім цей процес вже стає своєрідним домашнім ритуалом — не дивина. Але є конкретні причини, чому так відбувається.
1. Дитині хочеться побути з батьками
Іноді й на превеликий жаль — це один з небагатьох способів в арсеналі дитини, щоб привернути увагу мами чи тата. «Я не буду робити домашку, тоді батьки сядуть зі мною поряд, і ми будемо це робити разом» — ось такі думки можуть закрастись у голову школяра. Якщо відчуваєте, що дитина недоотримує уваги або таким чином намагається маніпулювати вами, щоб «забрати» час братика чи сестрички або ж просто шкільну «домашку» намагається використати як привід для спілкування — бийте на сполох. І починайте проводити з дитиною більше часу разом, але не за виконанням шкільних завдань. Нехай це будуть ігри чи прогулянки, розмови про щось цікаве.
2. Дитина справді не справляється з домашніми завданнями
Таке теж буває. І якщо ви різко відмовитеся допомагати з «домашками» дитині, якій важко дається навчання — за аналогією того, як людей кидають у воду, сподіваючись, що ті в мить попливуть, — стратегія не спрацює. Дитина «потоне» в невиконаних домашніх завданнях, отримає чималий стрес. А ви, фігурально кажучи, почуєте: «Більше я не попливу».
Буває й таке, що домашні завдання даються вчителями без урахування вікових особливостей або ж «із зірочкою», але виконати їх мають усі. У таких випадках ваш школяр теж може самостійно не впоратися та звернутися по допомогу-роз’яснення. І ось тут на нас чатує ще один різновид складнощів: пояснювати щось власним дітям часто-густо буває ду-у-уже непросто. Батькам може здаватися, що малеча «пригальмовує» чи спеціально удає, що не розуміє «елементарних речей». Або ви й самі відчуваєте, що не вмієте правильно донести потрібну інформацію. Тоді мами й тата починають злитися, хтось може підвищити голос. На фоні суперечки батьки «відштовхують» дитину, а дитина — їх: «Ти не вмієш пояснити». Щоб таких випадків у вас не траплялося, краще делегувати пояснення складних граматичних правил і побудови формул «людині на аутсорсі» — хто це буде, оберіть самостійно.
3. Перфекціонізм
Саме тривожні діти найчастіше бояться припуститися помилки, тож їм потрібен «наглядач», який підкаже в потрібний момент: «Ось тут не так, а ось тут — так». Але це називається по-іншому, любі батьки: у дитини забрали право на помилку. Перфекціонізм — не надто гарна річ, якщо йдеться про виховання. А помилки може знайти та озвучити вчитель, не ви. Не бійтеся, що ваша дитина помилятиметься, тим більше не журіть за найменші помилки й помарки, щоб не сформувати «комплекс невдахи». Ви — той самий перфекціоніст, який швидко «спалахує»? Тоді, якщо є можливість, нехай дитина виконує «домашки» після уроків у школі в групі подовженого дня. Або на перших порах зі складним матеріалом допоможуть більш відсторонені емоційно члени родини чи якщо дають змогу фінанси — репетитор.
Створюємо схему для самостійного виконання «домашок»
У 1-му і 2-му класах «домашок» немає. Тож із 3-го класу дитина має справлятись із завданнями без допомоги дорослих. Батьки не повинні «підміняти» вчителів — просто тримайте це в голові. Навпаки, ви маєте стимулювати самостійність вашого школяра та навчити його не боятися можливих помилок.
Якщо є виражена залежність (як дитяча, так і батьківська) у спільному виконанні «домашок», ситуацію можна вирішити, дотримуючись простих, але дієвих правил.
Крок 1. Доброзичливо поговоріть із сином або донькою про те, чи готова дитина взяти на себе повну відповідальність за навчання — «домашки» теж входять у навчальний процес.
Крок 2. Поговоріть про те, які предмети та завдання дитина вважає складнішими, а які даються з легкістю. Далі — бесіда про самоорганізацію. «Ти прийшов додому, перевдягнувся, поїв і трохи відпочив. А потім з гарним настроєм можеш сідати за «домашки». Якщо маєш важке завдання — найкраще зроби його із самого початку. Це називається «з’їсти жабу». Отож, «з’їдаємо жабу», робимо найважче, а потім приступаємо до більш приємних/цікавих завдань. Натхнення буде чимало, адже гордість за «з’їдену жабу» неодмінно даруватиме викид ендорфінів. Перед виконанням «домашок» дитину не мають відволікати ні гаджети, ні телепрограми, ні музика. Домовтеся, що всі фактори відволікання залишаються на час домашньої роботи в стані «заморозки».
Крок 3. Домовтеся, що «затягувати» виконання домашньої роботи не слід. Поговоріть, скільки часу дитина має виділяти на певний предмет — математика, мова, фізика, біологія.
Крок 4. Домовтесь із дитиною, що проводите разом експеримент. Протягом місяця дитина буде самостійно виконувати «домашки». На цей час ви взагалі не берете участі в її «урочному» житті.
Домашка, як ми вже розібралися, — дитяча відповідальність. Якщо дитина навіть обере опцію «не виконувати домашнє завдання» — це теж її відповідальність. Адже наслідки своїх дій потрібно буде відчути, наприклад через погані оцінки. Це теж корисний досвід. А ваше батьківське завдання — підтримати й не забувати: ви не «погані батьки», ви дозволили дитині взяти на себе відповідальність.
Немає коментарів:
Дописати коментар