Каштан
Цієї весни вперше рясно зацвів молодий Каштан, а вже влітку на ньому почали з'являтися колючі плоди. Деревце помітило, що від неймовірної краси не залишилося й сліду: в пишному гіллі перестали густи працьовиті бджілки, його почали оминати й барвисті метелики.
І Каштан засумував: "Ці колючки зробили мене бридким, всі стали мене цуратися! Яка користь мені від цих потворних плодів!" - сердито буркнув він.
Аж тут його раптом почув Вітерець: "Наберися терпіння, - заспокоїв він, - дочекайся осені і побачиш, що твої колючі плоди подарують життя новим деревцям. З часом ваша велика родина збагатить нашу планету киснем, без якого все живе загине!". Повірив Каштан мудрому Вітрові і потроху став оживати.
А восени й справді побачив диво! Його колючі плоди падали на землю, лущилися, з них котилися коричневі клубочки, які давали перші паростки. Зрадів Каштан, що скоро він буде не сам!
Наступного року й справді з'явилися молоді деревця. Каштан їх спершу захищав від пекучого сонця й сильного вітру, а невдовзі вони змужніли й самі стали давати такі ж плоди.
Ось так деревце зрозуміло, що навіть негарні колючки приносять користь.
А що корисного робите ви?
Дорога до світла
На маленькій лісовій галявині жив собі Світлячок. Він мав одну дивну особливість: щовечора його черевце випромінювало яскраве сяйво.
Одного разу, коли сонце вже сідало за обрій, Світлячок виліз зі своєї схованки, умився чистою росою, яка ледь-ледь почала спускатися на землю, і заходився прибирати своє житло під товщею моху. Взагалі така активність жучку не притаманна, проте у нас казочка, а в ній можна все…
Наводячи лад у хатинці, Світлячок почув, як надворі хтось плакав. Допитливий жучок поліз на звук. Як же він здивувався, коли побачив хлопчика, що сидів на пеньочку і рюмсав. Варто сказати, що це був місцевий бешкетник Васько, який жодного дня не жив без пригод!
- Перепрошую, - мовив Світлячок, - що трапилося? Чому ти плачеш?
Від несподіванки Васько миттю заспокоївся і аж рота роззявив: хто б це міг з ним говорити, адже поруч нікого не було!
- Я…я заблукав, - стиха мовив хлопчик. - А хто це зі мною говорить?
- Це я – лісовий Світлячок, - відповів жучок і сів на руку Васькові. – Як вийшло, що ти опинився один у лісі?
- Розумієш, коли ми з хлопцями гралися, я помітив метелика і побіг за ним, щоб наздогнати першим і зловити його, і незчувся, як опинився в лісі. Метелик зник, а я ось тут… сиджу і не знаю, як вибратися звідси. Чи не допоміг би ти мені дістатися дому? Мама з татом хвилюватися будуть…
- Отож бо, - відповів жучок, і… рука хлопчика вмить засяяла. - Візьми мене в долоньки і весь час іди в напрямку он того високого дерева. За ним буде ставок, а там – і дорога додому.
Васько всю дорогу обережно ніс Світлячка, а той все розказував йому про своїх друзів – лісових мешканців: комах, птахів, тварин…
І так Васько захопився, що й не помітив, як опинився вдома. Як же зраділи батьки, що їх невгамовний син повернувся! Зрозумів хлопчик, що змусив їх хвилюватися, і йому стало соромно…
З того часу Васько зі Світлячком стали найкращими друзями. Хлопчик із розбишаки перетворився на захисника скривджених. Невдовзі разом зі своїми друзями навіть створив групу в інстаграмі із символічною назвою «Світлячок». У дописах діти висвітлювали події збереження живої природи.
Ось так маленький жучок указав Васькові дорогу до світла.
А хто вам допомагає ставати кращими?
Немає коментарів:
Дописати коментар